У Генуї 1937 року в сім’ї будівельників народився хлопчик на ім’я Ренцо. Його сім’я мала власну будівельну фірму, засновану ще його дідом. Після закінчення шкільної освіти Ренцо Піано вступив до Міланського технічного університету. 1964 року він отримав диплом. Як пізніше визнається маестро, саме навчання дозволило йому мислити конструктивно.
Незабаром після закінчення університету він вирушає на інший континент – до Філадельфії. Все заради стажування у Луїса Кана. Тут Ренцо мешкає аж до 1970 року. Ще через 11 років Піано стає власником власного міжнародного архітектурного бюро, чиї офіси розташовуються не тільки в рідній Генуї, але ще й у Парижі.
Ренцо П'яно Ренцо П'яноВони створили унікальну на той час будівлю в стилі хай-тек. Не всі і не відразу змогли прийняти незвичайний для Парижа вигляд будівлі. Деякі висловлювали своє невдоволення, називаючи цей проект надмірно екстравагантним. Проте сьогодні Центр Помпіду – одне з культових місць столиці Франції.
Після повернення до Європи Піано неодноразово працював над реконструкціями промислових зон. Подібні проекти він мав як у Парижі, так і в Італії – Мілані та Турині. 1997 року Ренцо отримує замовлення на будівництво нового музею для Амстердама. Саме завдяки ньому у столиці Нідерландів з’явився такий об’єкт, як NEMO.
У портфоліо знаменитого генуезького архітектора є Культурний центр імені Жана-Марі Тжибау у Новій Каледонії, Центр Пауля Клеї у Берні. Але вони практично невідомі сьогодні. Тоді як є й такі проекти, які назавжди надрукували ім’я Ренцо Піано у світовій історії архітектури.
Ренцо П'яно таким відноситься, звичайно ж, міжнародний аеропорт Кансай в Осаці та 52-поверховий хмарочос The New York Times Building. Саме італійцю спала на думку ідея звести в Лондоні ще один хмарочос The Shard. На початку 2000-х він працював над реконструкцією театру у Валлеті та проектуванням Культурного центру імені Ставроса Ніархоса, який сьогодні називають «новим Акрополем».

Зараз також читають: